Україна, травень, 2007

За 3 години літак British Airways переніс мене з приємної прохолоди весняного Лондона у літню спеку Києва.

Два тижні пролетіли як одна мить й у пам'яті відбилися як спалахи лише найяскравіші моменти.

Субота. Зустріч з рідними: мама, тато, сестри..

Вівторок. Київ. Пріоком - компанія, якій я віддав 3.5 роки. Знайомі обличчя колишніх колег, з якими товаришую й дотепер: беззаперечний авторитет - Міша, веселун Сашко, який мріє про власний виноградник на Полтавщині. Потім ми сиділи у затишному пивному ресторані та пили чудове чеське пиво.

Четвер, вечір. Вінниця. Вишенька. Після нестерпної спеки уперше за 2 тижні починає накрапати дощик й згодом перетворюється на тропічну зливу. Ми ледь встигаємо заскочити у маршрутку... Потім мчали вимитим дощем містом під таку знайому з дитинства пісню "Земля в элюминаторе" групи Земляне :)

Понеділок. Київ. Переповнена маршрутка у пробці на Голосіївській прощі. Переді мною стоїть чарівна дівчина, мабуть студентка. В руках тримає курсову, щось про фінансові потоки. Карі очі, довгі коси, червона блузка з глибоким вирізом, стрункий стан і стурбований погляд в далечінь - наче й не має цієї безжальної спеки, не має ніякої переповненої маршрутки з її галасливими та подекуди роздратованими пасажирами.

А на вилиці вирував протік людей. Пробка перекинулась на тротуар. Машини застигли, створивши величезне скупчення заліза від Голосіївської площі аж до шляхопроводу біля Либідської. По обидва боки дороги утворились магістралі з людських тіл, які поспішали кудись, куди-небудь аби тільки сховатись від цієї нестерпної спеки...

Четвер. 5-та ранку. Я збираюсь у Київ. Мама вже не спить. Раптом дзвінок. У сестри народився хлопчик! Батьки уже стали бабусею з дідусем, а я дядьком :) В цей день настрій був напрочуд гарний...

Зустріч з друзями гармонійно доповнила картину вселенського щастя :) Рудий - крутиться як може, відповідаючи на 3 дзвінки за хвилину, і в нього це непогано виходить, Руслан - еталон стабільності і впевненості у світлому майбутньому, а Товстий.. Товстий такий самий безтурботний добряк, яким я його пам'ятаю ще з давніх-давен.

П'ятниця. Знову місто моєї юності - Вінниця. Знову очікувані (й несподівані :) зустрічі з друзями: Юрком (Дубовим)- тепер знову поважним держслужбовцем, але все ще такий же веселим та простим, Віталіком - людиною-космосом (в гарному розумінні, звичайно :), та Миколою - скромним працівником мишки та клавіатури, який вносить свій посильний внесок у розбудову ІТ індустрії північних штатів Америки. Усі вони чудові люди і яскраві особистості.

Субота. Все, час повертатись додому. Багато зроблено, ще більше ні. Як завжди :) Остання зустріч з Юрком (Ратушняком), дружній келих чи то пива, чи то квасу. Скоріше останнього.

Не встиг я розташуватись на задньому сидінні таксі, як ми наздогнали машину попереду. Довелось усім пересідати у іншу автівку. Потім ще була кілометрова пробка на Південному мосту та затримка рейса майже на 1 годину. Але вчасно, навіть з випередженням розкладу, літак Британських авіаліній торкнувся злітної смуги Хітроу. Познайомився з симпатичною дівчиною на ім'я Аня, яка вивчає англійську й китайську у одному з київських університетів. А у залі прильоту на мене вже чекав Юра (Когун). Як приємно було їхати в його Гольфі передвечірнім Лондоном..