West: Weston-super-mare

Вже об'їздив східне та південне узбережжя Англії, тепер черга за східним. Воно найбільш віддалене від Британської столиці. Але це для мене не перешкода. Якісь дві години за кермом улюбленої автівки пролетять як одна мить. До того ж головна транспортна артерія, що сполучає Лондон та західне узбережжя - моторвей М40 - починається буквально за рогом :)

У суботу зранку "забив" у ТомТом місто Weston-super-mare і вирушив у путь. 130 миль попереду.



Саме місто не справило на мене якогось особливого враження: пристойне приморське містечко, вщерть заповнене людьми та машинами. Я проїхався набережною, навіть припаркувався, але коли глянув скільки людей було на пляжі і скільки мені обійдеться парковка, то вирішив проїхати в інше місце миль за 20 далі на південь. Там за скалою є дикий пляж завдовжки скільки бачить око.



Вузенька дорога (якраз на дві автівки впритул завширшки) додала адреналіну. Одного разу навіть довелось роз'їхатись з даблдекером - двоповерховим автобусом! Потім 1.5 футна за парковку прямісінько на пляжі. Я вже згадував здається, що він (пляж) дикий :)




Була перша година, хвиля майже добігала до коліс автівки. На жаль, вода була каламутною, тому я не наважився купатись. До того ж там була така кількість собак, що в мене виникли підозри про доречність купатися тут навіть при воді найвищої прозорості. Я нічого не маю проти тварин, але коли кількість собак перевищує кількість дітей, то це вже скидається на соціальний вивих.

Що ж робити на пляжі, якщо не купатись? Відповідь на це питання прийшла за 2 секунди. Праворуч височіла та сама скеля, яку я бачив з міського пляжу.



Я, як справжній турист, вирішив піти босоніж, про що потім пожалкував. Спочатку потрібно було видертись на гору. Але, як виявилось, то було не останнє випробування. На самій скалі скрізь були "міни", залишені ВРХ (великою рогатою худобою). Якось дивно було відчувати себе на пасовищі на висоті 50-100 м над рівнем моря. На схилах скелі теж щось паслося, але я не розгледів що саме. Так от про ВРХ. Їх загін (голів 20) розташувався трохи нижче зони обстрілу, тобто в долині і тому їх можна було побачити лише підійшовши майже впритул. Вони ліниво обмахувались хвостами та жували жуйку, скоса подивляючись на тУристів :)



Продершись крізь розташування ВРХ я опинився на підступах до останньої висоти, або найвищої точки скелі. Як виявилося далі була не прірва, як я собі думав, а похилий схил до рештків укріплення. Як ви напевно знаєте, це колись була войовнича метрополія, тому фортець тут як пеньків у зачахлому лісі. Прямісінько перед краєм скелі шуміла стихія - там зливались два потоки. Можливо це і був славнозвісний Гольфстрім :)




Посидівши на схилі і скуштувавши декілька дарів природи, споглядав дивні явища - наче водяні знаки. Взагалі рельєф там досить дивний: плато, завширшки декілька десятків миль, з уламками кам'яних схилів з обох боків простягається за горизонт. Таке враження, що тут попрацював надпотужний каток, мабуть Льодовик сюди заходив :)