Приблизно так можна перевести головну новину останніх тижнів лондонського життя - Goodbye Waterloo, hello St. Pancras. Так склалося, що 13-го листопада увечері я мав приємну зустріч у центрі Лондона і повертався додому пізно саме з вокзалу Waterloo. Це був останній день, коли з його міжнародного терміналу відправились швидкісні потяги на контенетн.
Коли я проходив повз табло, на ньому горів надпис "Goodbye Waterloo, we will miss you!" Приміщення терміналу було незвично порожнім, лише самотньо тупцював охоронець у кутку і вітер грався пустим пакетом. Дивне відчуття, схоже на те, коли втрачаєш когось назавжди. Воно підживлювалось інформаційною компанією, на зразок того, що на цьому ж табло, як і на сайті Євростару, йшов зворотній відлік у секундах.
Це не просто переїзд на нове місце - це перегорнута сторінка історії британської столиці, революційного на той час за сміливістю інженерного проекту та нова віха співробітництва між двома такими складними сусідами, якими є Британія та Франція. 2 години з лишком з центру однієї столиці у саме серце іншої! Ви собі може таке уявити?! Я поки що ні :)
Власне написати я хотів не про сентиментальні соплі, а про інше. Лондон - це не просто фінансове серце Європи, це ще й живе місто. Ні тут, так само як і скрізь, є місцева влада, яка намагається усіляким чином зруйнувати його неповторне обличчя потворними забудовами і перетворити на сірий мегаполіс "з усіма зручностями". Але тут ще залишились люди, яким не байдуже місто як таке.
Ліричний відступ. Я вже не раз переконувався, що рекламний бізнес тут, у Лондоні, розвинутий якщо не краще ніж фінансовий, то принаймні не гірше. Це відчувається по якості. Наприклад, різниця між американською рекламою, яка тут майже не адаптується до місцевого ринку, та британською видно просто неозброєним оком. При цьому якість британського телебачення мене розчарувала: з 30 з лишком каналів я знайшов дві-три цікаві передачі. Усе інше розраховане на тих, хто звик жити на дивані перед телевізором.
Так ось, повертаємось до наших баранів, тобто потягів. У Париж я поїду вже з нового, щойно відремонтованого вокзалу на півночі Лондона - St. Pancras. Швидкість - 186 миль на годину (близько 330 км/год), тривалість - 2 години 15 хвилин :)
Коли я проходив повз табло, на ньому горів надпис "Goodbye Waterloo, we will miss you!" Приміщення терміналу було незвично порожнім, лише самотньо тупцював охоронець у кутку і вітер грався пустим пакетом. Дивне відчуття, схоже на те, коли втрачаєш когось назавжди. Воно підживлювалось інформаційною компанією, на зразок того, що на цьому ж табло, як і на сайті Євростару, йшов зворотній відлік у секундах.
Це не просто переїзд на нове місце - це перегорнута сторінка історії британської столиці, революційного на той час за сміливістю інженерного проекту та нова віха співробітництва між двома такими складними сусідами, якими є Британія та Франція. 2 години з лишком з центру однієї столиці у саме серце іншої! Ви собі може таке уявити?! Я поки що ні :)
Власне написати я хотів не про сентиментальні соплі, а про інше. Лондон - це не просто фінансове серце Європи, це ще й живе місто. Ні тут, так само як і скрізь, є місцева влада, яка намагається усіляким чином зруйнувати його неповторне обличчя потворними забудовами і перетворити на сірий мегаполіс "з усіма зручностями". Але тут ще залишились люди, яким не байдуже місто як таке.
Ліричний відступ. Я вже не раз переконувався, що рекламний бізнес тут, у Лондоні, розвинутий якщо не краще ніж фінансовий, то принаймні не гірше. Це відчувається по якості. Наприклад, різниця між американською рекламою, яка тут майже не адаптується до місцевого ринку, та британською видно просто неозброєним оком. При цьому якість британського телебачення мене розчарувала: з 30 з лишком каналів я знайшов дві-три цікаві передачі. Усе інше розраховане на тих, хто звик жити на дивані перед телевізором.
Так ось, повертаємось до наших баранів, тобто потягів. У Париж я поїду вже з нового, щойно відремонтованого вокзалу на півночі Лондона - St. Pancras. Швидкість - 186 миль на годину (близько 330 км/год), тривалість - 2 години 15 хвилин :)
Comments
Насчет передач - ты не прав. UKTV History показывает кучу всего. По BBC1, BBC2 идут интересные передачи. Five показывает иногда неплохие фильмы. У меня уже медиацентр записал 110 часов передач. Это несмотря на потеряные и непросмотренные 200 часов на "умершем" винте. Просто смотреть все подряд не стоит :)
Руст.
Я не смотрю все подряд. Вообще редко смотрю ТВ, если не считать Top Gear, Match of the day ну и музыкальный канал. Все больше КВН и фильмы.
Так что мое мнение глубоко субъективное, основанное на 2 попытка, каждая по 15 минут, щелканья по пульту в надежде найти что-нибудь интересное.
К тебе встречный вопрос: зачем ты все это записываешь, если еще не посмотрел то, что записал раньше? Или зачем хранишь, то что записал раньше, если времени нет чтобы посмотреть то, что идет сейчас?