Loch Lomond

Перетнувши кордон Шотландії, ми опинилися у казковій країні. Я б навіть сказав, у Раю для автоаматора. Ось уявіть шикарних моторвей як змій в'ється між досить високими пагорбами або низькими горами. Деякі з них вкриті хвойними лісами, посадженими наче під лінійку. Краса!

А саме головне, що той моторвєй пустий!!! За 2 години ми обігнали можливо 5 автівок.

Ми доїхали до Глазго, коли почало сутеніти. Про те, що ви наближаєтесь до найбільшого за величиною міста Шотландії (3-го у Британії) вас сповіщають декілька висоток, які виростають просто з лісу :) З вікна авто Глазго здалося напрочуд приємним місцем.

Потім ми їхати берегом затоки, залитого нічними вогнями. Здавалося все позаду, ми майже прибули на місце. Аж тут ТомТом згубився коло новозбудованого Tesco. Щоправда він швидко знайшовся на наступному рандебауті. Але це був не останній "сюрприз". Останні 300 метрів шляху після майже цілого дня за кермом видалися як один з етапів Кемел-Трофі. Вранці наступного дня, коли ми знову їхали цією дорогою, я просто не міг собі уявити, як це ми тут проїхали першого разу.

Спочатку ми планували махнути на Loch Ness, глянути одним оком на чудовисько. Але виявилося, що дорого не близька - 140 миль. Що у випадку гірських доріг Шотландії може обернутися у 5 годин в один бік. Тому ми вирішили обмежитись Loch Lomond. Воно трошки менше, але як мене запевняв Стас - одне з найкращих озер.

Погода не збиралася нас жаліти, тому майже всю дорогу лив дощ, з невеликими перервами. В одну з таких перерв зупинились, щоб подихати кришталевим повітрям та пофотографувати місцеві красоти.

Через декілька миль озеро закінчилось, тому ми повернули назад і поїхали у Глазго. По дорозі заїхали заморити черв'ячка у чудовий хотел-ресторан. Поки я чекав на свій стейк, хмари розійшлися і ми побачили запаморочливий пейзаж.