Привіт усім!
Останім часом все не було як написати, а трапилось багато чого. Тому почну здалеку :)
Рано вранці 22 лютого я вирушив до Heathrow. Це була середа. Було хмарно та накрапав маленький дощик - мжичка, як кажуть у нас на Поділлі :)
На цей раз я виїхав трохи пізніше, ніж пергошо разу, тому що добиратись з нового місця простіше - 5 хвилин пішки до Alperton station, хвилин 10 до Acton Town там пересадка на іншу гілку Piccadilly Line і звідти ще звилин 20-25 прямісінько до Терміналів N1-3.
Я зробив check-in (у мому випадку просто вибір місця в салоні літака) ще вранці напередодні, то ж мені тільки поставили штамп у паспорт, забрали багаж та роздрукували board ticket. Все це зайняло менше 5 хвилин, потім невеличка черга перед "рамкою" металошукача і все - я готовий до польоту :)
Якось так трапилось, що я не купив сестрам сувенірів, хоч кожен вечір їду додому через центр міста. Все думав, що куплю в аєропорту. Так тут була одна невеличка крамничка з сувенірами. Але все втричі дорожче ніж на Trafalgar Square :) Іншо моєю помилкою була те, що не купив долари в Лондоні. Нажаль, гроші на кредитній картці від Авалю закінчувались, а рахунок в Британії відкрити не встиг, тож довелось вести готівку. До речі, з карткою Аваля не було жодних проблем, якщо не рахувати, що декілька разів банкомати мережі супермаркетів Sainsbury's не хотіли давати гроші.
Отож з грошима була невеличка проблема. Мені потрібні були долари, то ж довелося обійти десь 5 банків, щоб продати фунти (взяли не всі), потім купти долари (дозвіл на купівлю довелось питати у менеждерського складу того ж таки банку Аваль). Хоч потрібно зазначити, що відбувалось все це неподобство не в Києві.
Хоча і в самому першому відділені (вгадайте якого банку? :), що на Кутузова, 11. Ті 4 нещасні банкноти з Королевою приймати теж відмовились, мовляв, що ж ви на такій дорогій валюті фігвами малюєте :)
Повернемось до Heathrow. Оскільки я приїхав пізніше, то чекати на посадку мені практично не довелось. Номер гейта з'явився на табло за 20 хвилин до відправленя, а згідно вказівнику шкутильгати до нього десь 10-15 хвилин. Я дойшов якраз вчасно. Нас повели до автобусів, вони видались мені якимись замалими та застарими. В Борисполі й то укращі :)
Потім нас повезли таємнити тропами до літака. Чому таємними? А тому що пролягала вона вздовж підсобних приміщень терминалів і нашому погляду відкрилась уся "кухня" Heathrow: персонал переважно з густими смоляними бородами і в чорних (папевно робочих) чалмах. Видавалось це і кумедним, і сумнив водночас. Всю картину доповнював проливний дощ.
Щоправда де-не-де стояли Securer, які наглядали за порядком навкруги.
Вивезли нас на якісь задвірки, майже в чисте поле. Там перед рамкою з номером 145 стояв наш Airbus.
Більше нічого цікавого не трапилось аж до Борисполя. Щоправда, коли я почув в салоні гнусавий англійський з чітким пенджабським акцентом, мені стало зовсім сумно. Потім ваявилось, що то був лише стьюард, а не капітан.
За 5 перельотів на British Airways я ще не бачив капітана не білого англійця.
Ці 5-ть днів промайнули як один. Часу було обмаль, а справ багато. За гарною традицієї вдалося зробити лише третину того, що планувалось :) Хотілось побачитись з усіма, але не вистачило часу навіть усім зателефонувати. Вибачте, обіцяю виправитись наступного разу.
Зустрінемось наприкінці весни, я планую приїхати десь на 2 тижні відпустки.
Враженя, таке що я нікуди й не від'їжджав, тільки трохи дається в знаки заполітизованість. Коли живеш серед цьому постійно, то це не так помітно. Ще одне, що кидається в око найперше, це нестерпне очікування весни :)) У Лондоні не має таких морозів, погода майже не змінювалась за остані 3-4 місяці. Тому й прихід весни не є чимось таких бажаним. Приємно звичайно, але не більше.
Зате в Україні!.. :)
Про дівочу та жіночу вроду я взагалі нічого казати не буду, щоб не розчаровувати вас у європейському виборі України :)
Потім була дорога додому (в Лондон :) На цей раз нас обслуговували справжні зірки. Одна з стюардес була схожа на Дрю Берімор, а інша на Одрі Тату ("Амелі" :)
По дорозі я наклацав декліька десятків захмарних видів. На небо Лондона не вистачило заряду акумаляторів... Шкода, тому що небо було майже безхмарним. Ми пролетіли над усім містом із сходу на захід і потім пішли на посадку.
Вже через якусь годину-півтори я пив солодке вино в гостях у Юри та Лени :)
Останім часом все не було як написати, а трапилось багато чого. Тому почну здалеку :)
Рано вранці 22 лютого я вирушив до Heathrow. Це була середа. Було хмарно та накрапав маленький дощик - мжичка, як кажуть у нас на Поділлі :)
На цей раз я виїхав трохи пізніше, ніж пергошо разу, тому що добиратись з нового місця простіше - 5 хвилин пішки до Alperton station, хвилин 10 до Acton Town там пересадка на іншу гілку Piccadilly Line і звідти ще звилин 20-25 прямісінько до Терміналів N1-3.
Я зробив check-in (у мому випадку просто вибір місця в салоні літака) ще вранці напередодні, то ж мені тільки поставили штамп у паспорт, забрали багаж та роздрукували board ticket. Все це зайняло менше 5 хвилин, потім невеличка черга перед "рамкою" металошукача і все - я готовий до польоту :)
Якось так трапилось, що я не купив сестрам сувенірів, хоч кожен вечір їду додому через центр міста. Все думав, що куплю в аєропорту. Так тут була одна невеличка крамничка з сувенірами. Але все втричі дорожче ніж на Trafalgar Square :) Іншо моєю помилкою була те, що не купив долари в Лондоні. Нажаль, гроші на кредитній картці від Авалю закінчувались, а рахунок в Британії відкрити не встиг, тож довелось вести готівку. До речі, з карткою Аваля не було жодних проблем, якщо не рахувати, що декілька разів банкомати мережі супермаркетів Sainsbury's не хотіли давати гроші.
Отож з грошима була невеличка проблема. Мені потрібні були долари, то ж довелося обійти десь 5 банків, щоб продати фунти (взяли не всі), потім купти долари (дозвіл на купівлю довелось питати у менеждерського складу того ж таки банку Аваль). Хоч потрібно зазначити, що відбувалось все це неподобство не в Києві.
Хоча і в самому першому відділені (вгадайте якого банку? :), що на Кутузова, 11. Ті 4 нещасні банкноти з Королевою приймати теж відмовились, мовляв, що ж ви на такій дорогій валюті фігвами малюєте :)
Повернемось до Heathrow. Оскільки я приїхав пізніше, то чекати на посадку мені практично не довелось. Номер гейта з'явився на табло за 20 хвилин до відправленя, а згідно вказівнику шкутильгати до нього десь 10-15 хвилин. Я дойшов якраз вчасно. Нас повели до автобусів, вони видались мені якимись замалими та застарими. В Борисполі й то укращі :)
Потім нас повезли таємнити тропами до літака. Чому таємними? А тому що пролягала вона вздовж підсобних приміщень терминалів і нашому погляду відкрилась уся "кухня" Heathrow: персонал переважно з густими смоляними бородами і в чорних (папевно робочих) чалмах. Видавалось це і кумедним, і сумнив водночас. Всю картину доповнював проливний дощ.
Щоправда де-не-де стояли Securer, які наглядали за порядком навкруги.
Вивезли нас на якісь задвірки, майже в чисте поле. Там перед рамкою з номером 145 стояв наш Airbus.
Більше нічого цікавого не трапилось аж до Борисполя. Щоправда, коли я почув в салоні гнусавий англійський з чітким пенджабським акцентом, мені стало зовсім сумно. Потім ваявилось, що то був лише стьюард, а не капітан.
За 5 перельотів на British Airways я ще не бачив капітана не білого англійця.
Ці 5-ть днів промайнули як один. Часу було обмаль, а справ багато. За гарною традицієї вдалося зробити лише третину того, що планувалось :) Хотілось побачитись з усіма, але не вистачило часу навіть усім зателефонувати. Вибачте, обіцяю виправитись наступного разу.
Зустрінемось наприкінці весни, я планую приїхати десь на 2 тижні відпустки.
Враженя, таке що я нікуди й не від'їжджав, тільки трохи дається в знаки заполітизованість. Коли живеш серед цьому постійно, то це не так помітно. Ще одне, що кидається в око найперше, це нестерпне очікування весни :)) У Лондоні не має таких морозів, погода майже не змінювалась за остані 3-4 місяці. Тому й прихід весни не є чимось таких бажаним. Приємно звичайно, але не більше.
Зате в Україні!.. :)
Про дівочу та жіночу вроду я взагалі нічого казати не буду, щоб не розчаровувати вас у європейському виборі України :)
Потім була дорога додому (в Лондон :) На цей раз нас обслуговували справжні зірки. Одна з стюардес була схожа на Дрю Берімор, а інша на Одрі Тату ("Амелі" :)
По дорозі я наклацав декліька десятків захмарних видів. На небо Лондона не вистачило заряду акумаляторів... Шкода, тому що небо було майже безхмарним. Ми пролетіли над усім містом із сходу на захід і потім пішли на посадку.
Вже через якусь годину-півтори я пив солодке вино в гостях у Юри та Лени :)
Comments