Моє життя в Лондоні

Я вже якось розповідав про подорож до Cambridge . Як відомо в Англії є ще принаймні один всесвітньо відомий університет – Oxford. До нього від нас 50 миль або близько години в дорозі. Доїхали ми швидко, хвилин за 40, але перед самим містом була величезна пробка, мабуть більше милі. Маленький відступ. Нещодавно на Караваєвих Дачах я спостерігав таку картину. Пожежна машина із увімкненими сиренами намагалась продертись крізь пробку у напрямку Севастопольської площі. Мало того, що ніхто й не думав її давати дорогу, за нею вже пристроїлись 3-4 самих хитрих, які теж захотіли проскочити пробку швиденько. Тут все по іншому, пробки тут завжди і тому до них звикли і як правило такого гаму з сигналів та матюків не має. До того ж цікава реакція на сигнал сирени. У цій пробці перед Оксфордом машини стояли дуже щільно у 2 ряди на одній полосі. І раптом стало чути сирени “швидкої”. Два ряди швидко, як по команді, розсунулись у різні боки утворивши посередині вільну полосу, а після того як “швидка” п

Цей лист - коротка розповідь про останню подорож в Україну. Субота, 20.05.2006 Юрчик підвіз мене до аж до самого холу першого термінала Хітроу. Черга до реєстрації була великою, то ж я отримав board ticket за 20 хвилин до закінчення посадки. Довелось все робити дуже швидко. В неділю були шашлики. Справжні і багато :) Тиждень почався важким понеділком – не вдалося зробити нічого з того, що було заплановано. Сходили з сестрами в кіно на “Трістан та Ізольда”. Непоганий фільм, стриманий та яскравий, хоч і сюжет уже досить заїжджений. У вівторок відправляли Альону (молодша сестра, біолог) на практику в заповідник під Каневом. Місце знаходиться недалеко від Тарасової Гори. Було жарко, автобус запізнився майже на годину, що не дивно. Потім було “завантаження”, бідний Ікарус був забитий під саму стріху :) Увечері була традиційна піца та пиво з друзями в улюбленій піцерії біля Золотих Воріт. Кінець тижня видався таким же напруженим як і його початок: зустрічі, візити і т.і. Цікаво, що цього раз

Якость так вийшло, що останім часом я розповідаю про події в зворотньому порядку. Наприклад, цей лист ще аж про кінець квітня. Я вирішив поїхати в центр, щоб в кінці-кінців сфотографувати Parliament, Tower Bridge, Hyde park та інші видатні та відомі місця в гарну погоду. На вечір я напросився у гості до Юдічевих, то ж у мене було години 3-4, щоб намозолити ноги :) Почав я з вишні коло дому Потім трохи проїхався на автобусах, так як Central Line не працювала у зв’язку з ремонтом. Те, що тут працюють дуже неохоче, неприэмно мене вразило. Дуже часто можна побачити до болю знайому картину як одна людина щось там робить (красить, копає, і т.і.), а ще чоловік 5 стоять поряд (курять, дають поради чи просто гріються на сонці). Також як підтверждення цього може бути історія з стадіоном Wembley. Його мали закінчити ще 2 місяці тому, а як виявляється роботи там ще на півроку. Ось афіша концерту Bon Jovi, який мав відбутися на Wembley тиждень тому: Іншим підтвердженням може бути станція Queensway

Як завжди пишу з великим запізненням, все це трапилось майже місяць тому. За цей час я навіть устиг побувати в Україні :) На вихідні 5-6-7 травня в Лондон завітав мій старий друже, Сашко. Тож ми з ним за ці два з половиною дні (у п’ятницю ми почали десь о 5-тій вечера і причапали додому опівночі) сходили всю центральну частину міста, починаючи з Stanford Bridge (назва стадіону Chelsea, нової команди Андрія Шевченка :), закінчуючи The Tower of London, та два музеї (у суботу майже цілий день лив дощ): National History та Albert & Victoria. За цей час ми також наробили цілу купу фотографій, посиділи у 2-х чи 3-х пабах, постояли коло ще одного та відвідали чудовий китайський ресторан в Chinatown А також скоштували смачних сендвічів на вокзалі Waterloo. На останок я познайомився ще з одним колишнім працівников Пріокому – Олексієм Головатюком та ще раз пересвідчився, що в місто краще іздити на метро (чи то tube :), особливо в робочі дні – відстань, яку потяг долає за хвилин 30-40, ми про

Привіт усім! Хто читає мої листи регулярно, вже мабуть знає, що тут у нас уже склалась інтернаціональна спільнота: українці, росіяни та татари. Українців серед нас найбільше, мабуть тому, що росіяни віддають перевагу Північний Америці. Так от як вже я не раз згадував, родина Юдічевих мешкає на околиці Greater London, в містечку Croxley Green. Їхній будинок знаходиться прямісінько біля Grand Union Canal (я завжди думав що він таки channel :) До того ж крім звичайний колоканальних жителів, під їхнім вікном оселився барсук! Господарі дуже гостинні, за що іноді розплачуються безсонними ночами та купою немитого посуду. Хоча остання обставина Юлю не обтяжує – нещодавно у них з’явилась машина для миття цього самого брудного посуду :) Отож ми дуже часто збираємось у них на вихідні попити чаю, покуштувати чак-чак, а останнім часом ще й прогулятись по штучно утримуваному у первинному стані Croxley Common Moor та посмажити що-небудь на барбікушниці при нагоді. А після прогулянки ми знову йдемо в