Я вже якось розповідав про подорож до Cambridge. Як відомо в Англії є ще принаймні один всесвітньо відомий університет – Oxford. До нього від нас 50 миль або близько години в дорозі.
Доїхали ми швидко, хвилин за 40, але перед самим містом була величезна пробка, мабуть більше милі. Маленький відступ. Нещодавно на Караваєвих Дачах я спостерігав таку картину. Пожежна машина із увімкненими сиренами намагалась продертись крізь пробку у напрямку Севастопольської площі. Мало того, що ніхто й не думав її давати дорогу, за нею вже пристроїлись 3-4 самих хитрих, які теж захотіли проскочити пробку швиденько.
Тут все по іншому, пробки тут завжди і тому до них звикли і як правило такого гаму з сигналів та матюків не має. До того ж цікава реакція на сигнал сирени. У цій пробці перед Оксфордом машини стояли дуже щільно у 2 ряди на одній полосі. І раптом стало чути сирени “швидкої”. Два ряди швидко, як по команді, розсунулись у різні боки утворивши посередині вільну полосу, а після того як “швидка” посунулась уперед, так само по команді “ущільнились” назад. Виглядає це теж прикольно, наче жива змія повзе або хвиля набігає, як кому подобається :)
На перший погляд місто виглядає набагато цивілізованішим (в негативному сенсі) ніж Cambridge. Можливо це можна пояснити кращим розташуванням та транспортним сполучанням з Лондоном та Бірмінгемом (другим за величиною містом Британії).
Людей було багато, навіть дуже. До того ж було дуже спекотно, тому наша прогулянка була скоріше оглядовою. Ми пройшлися головними вулицями, посиділи у скверику біля Christ Church College (найбільший коледж Оксфорда, пам'ятаєте Hogwarts з Гарі Потера :). Він також відомий тим, що тут навчався Льюіс Керол, автор “Аліси з країни чудес”.
За архітектура Оксфорд дуже подібний до Кембріджа. Я мабудь згадував, що останій заснував один з професорів Оксфорду. Крім того в Оксфорді не має каналу, хоча є річка, але вона протікає околицями міста.
Загалом поки що Кембрідж справлає краще враження, як на мене.
Щоб побачити місто краще, я маю намір податись туди в один з найближчих вихідних, коли погода буде не такою спекотною.
Потім ми ще випили кави та й попрямували додому. Дорога до дому пролягала через мальовничі сільські місцевості, для було цього достатньо попросити Том-том уникати моторвеїв :) Їхати такими дорогами набаго приємніше. Покриття відмінне, машин не багато. Дорога майже порожня, одна полоса в кожному напрямку, ніхто не обганяє, можна отримувати задоволення та навіть дивитись навкруги.
Тепер трохи про інше. Я вже якось згадував, що таке для англійця футбол – для багатьох це як релігія, для інших – тяжка хвороба, але людей байдужих до футболу тут дуже мало. Я, принаймні, не зустрічав :)
Наша компанія, яка достатньо консервативна, дозволяє працювати короткий день, коли грає збірна Англії. У Юрчика в офісі поставили великий монітор і вони тепер дивляться прямі трансляції прямо на робочому місці :)
Під час трансляції матчів вулиці порожніють, як колись у нас під час показу “Сімнадцяти миттєвостей весни” або не так давно – “Ізаури” та “Багаті теж плачуть”. А дехто взагалі взяв відпустку, щоб цілий місяць дивитись свято футболу (переважно у пабах, з пивом і неймовірним галасом). Містом їздять машини з англійськими міні-прапорами, такі ж прапори висять на вікнах і багато людей одягають футболки та панамки (чи як воно там називається) із національною символікою.
Таке суцільне божевілля... :)
Це звичайно вражає, хоч вірю, що за нашу збірну вдома вболівають не гірше. А от що дратує, так це їх пихатість. Команда у них чесно кажучи так собі, а скільки галасу навколо! Скрізь: в метро, газетах, радіо, телебаченні. Просто всюди... А от що радує, так це те що їхні коментатори (BBC) навчились вже не тільки правильно вимовляти призвіще Андрія Шевченка (раніше його називали виключно “Чевченко”), а й інших гравців збірної, навіть Несмачного та Єзерського :)
Бажаю усім такого ж божевілля із знаком “+” :)
P.S.
Усі фотографії тут
Доїхали ми швидко, хвилин за 40, але перед самим містом була величезна пробка, мабуть більше милі. Маленький відступ. Нещодавно на Караваєвих Дачах я спостерігав таку картину. Пожежна машина із увімкненими сиренами намагалась продертись крізь пробку у напрямку Севастопольської площі. Мало того, що ніхто й не думав її давати дорогу, за нею вже пристроїлись 3-4 самих хитрих, які теж захотіли проскочити пробку швиденько.
Тут все по іншому, пробки тут завжди і тому до них звикли і як правило такого гаму з сигналів та матюків не має. До того ж цікава реакція на сигнал сирени. У цій пробці перед Оксфордом машини стояли дуже щільно у 2 ряди на одній полосі. І раптом стало чути сирени “швидкої”. Два ряди швидко, як по команді, розсунулись у різні боки утворивши посередині вільну полосу, а після того як “швидка” посунулась уперед, так само по команді “ущільнились” назад. Виглядає це теж прикольно, наче жива змія повзе або хвиля набігає, як кому подобається :)
На перший погляд місто виглядає набагато цивілізованішим (в негативному сенсі) ніж Cambridge. Можливо це можна пояснити кращим розташуванням та транспортним сполучанням з Лондоном та Бірмінгемом (другим за величиною містом Британії).
Людей було багато, навіть дуже. До того ж було дуже спекотно, тому наша прогулянка була скоріше оглядовою. Ми пройшлися головними вулицями, посиділи у скверику біля Christ Church College (найбільший коледж Оксфорда, пам'ятаєте Hogwarts з Гарі Потера :). Він також відомий тим, що тут навчався Льюіс Керол, автор “Аліси з країни чудес”.
За архітектура Оксфорд дуже подібний до Кембріджа. Я мабудь згадував, що останій заснував один з професорів Оксфорду. Крім того в Оксфорді не має каналу, хоча є річка, але вона протікає околицями міста.
Загалом поки що Кембрідж справлає краще враження, як на мене.
Щоб побачити місто краще, я маю намір податись туди в один з найближчих вихідних, коли погода буде не такою спекотною.
Потім ми ще випили кави та й попрямували додому. Дорога до дому пролягала через мальовничі сільські місцевості, для було цього достатньо попросити Том-том уникати моторвеїв :) Їхати такими дорогами набаго приємніше. Покриття відмінне, машин не багато. Дорога майже порожня, одна полоса в кожному напрямку, ніхто не обганяє, можна отримувати задоволення та навіть дивитись навкруги.
Тепер трохи про інше. Я вже якось згадував, що таке для англійця футбол – для багатьох це як релігія, для інших – тяжка хвороба, але людей байдужих до футболу тут дуже мало. Я, принаймні, не зустрічав :)
Наша компанія, яка достатньо консервативна, дозволяє працювати короткий день, коли грає збірна Англії. У Юрчика в офісі поставили великий монітор і вони тепер дивляться прямі трансляції прямо на робочому місці :)
Під час трансляції матчів вулиці порожніють, як колись у нас під час показу “Сімнадцяти миттєвостей весни” або не так давно – “Ізаури” та “Багаті теж плачуть”. А дехто взагалі взяв відпустку, щоб цілий місяць дивитись свято футболу (переважно у пабах, з пивом і неймовірним галасом). Містом їздять машини з англійськими міні-прапорами, такі ж прапори висять на вікнах і багато людей одягають футболки та панамки (чи як воно там називається) із національною символікою.
Таке суцільне божевілля... :)
Це звичайно вражає, хоч вірю, що за нашу збірну вдома вболівають не гірше. А от що дратує, так це їх пихатість. Команда у них чесно кажучи так собі, а скільки галасу навколо! Скрізь: в метро, газетах, радіо, телебаченні. Просто всюди... А от що радує, так це те що їхні коментатори (BBC) навчились вже не тільки правильно вимовляти призвіще Андрія Шевченка (раніше його називали виключно “Чевченко”), а й інших гравців збірної, навіть Несмачного та Єзерського :)
Бажаю усім такого ж божевілля із знаком “+” :)
P.S.
Усі фотографії тут
Comments