Саме так - "Челсі - Чемпіон!" уже другий рік поспіль. 13-го я перший раз пішов на стадіон. Квиток купив випадково на їхньому сайті. Як правило це велика проблема, якщо у тебе не має абонемента.
Тому можна вважати, що мені повезло :)
У цей же день на Trafalgar Square проходила чергова "Русская зима" з Гариком Сукачевим та Дімою Біланом. Ми були там з друзями минулого року, але тоді ми підспівували самому Юрію Шевчуку! :) Я вирішив, що футбол все таки краще, ніж натовп колишніх співвітчизників на підпитку. Отож футбол.
Гра була з Wigan Atletic (на 17-тій стрічці з 20), не сама складна, але важлива. Blues, як їх ще називають, відділяє 6 очок від Червоних Дияволів Сера Алекса Фергюсона (Sir Alex Ferguson) - Mantchester United.
Спочатку трохи про сам клуб. ФК Челсі ще називають аристократами. Звідси й інша назва Blues - "голуба кров", а не те, про що дехто з вас подумав :) Жарт.
Так от, до клубу відношення двояке. Фанів до уваги не беремо, тому що вони обожнюю свою команду і теперішнього власника клубу - Романа 'Абрамовича. Усі інші ставляться скоріше негативно. Цьому є декілька причин: один з найтитулованіших клубів Прем'єр Ліги був нахабно куплений російським олігархом у 2003 році. Який до того ж був колись правою рукою колишнього скарбника "Сім'ї", а тепер політемігрант і також Абрамович, але Борис. Наскільки япам'ятаю, тут були навіть маніфестації протесту уболівальників проти такого кроку менеджмента. Тепер все змінилось. І хоч зараз перед кожним матчем на стадіоні не звучить "Калінка", стадіон заповнений вщерть навіть на грі з явним аутсайдером цього сезону.
Інша причина - гроші. Новий власник витратив 150 мільйонів на придбання зірок, що вдалось взнаки на якості гри та показниках. І звичайно ж новий коуч блакитних - молодий, як для менеджера (на наступному тижні йому виповниться 44), португалець - Джозе Моуріньо (Jose Mourinho). Звичайно це заздрість: вдачі нового тренера, новим фінансовим можливостям.
Короткий ліричний відступ. Є у британців така неприємна особливість, принаймні це дуже добре видно у їхній пресі. Вони зневажливо або принаймні з неприязнню ставляться до чужих грошей. Наприклад, кожен раз при згадування Андрія Шевченка ви неодмінно побачите вартість його трансферу - 30 млн. Так, в нього зараз не найкращі часи. А ось їхня супер-пупер зірка - Девід Бекхем - підписав контракт з американським клубом. І це подається як новина дня, супер досягнення, майже подвиг. Хоч той самий Бекхем вже давно забув як грати у футбол і був вигнаний не тільки з капітанів але й з англійської збірної. Крім того ця новина - була новиною N 1 декілька днів. А на цьому фоні Bank og England підняв ставку рефінансування на чергових 0.25 %. Цього очікували, але десь у середині березня, принаймні так казали експерти ще зранку, а в обід уже всі були шоковані :)
Тим, хто хоч раз у житті не відвідав стадіон, важко пояснити - що ж це таке. Це свято! Його відчуваєш ще за 100-200 метрів від стадіону, ще на пероні станції Fulham Broadway.
Припіднятий настрій просто витав у повітрі. Здебільшого на стадіон шли парами: батько й син. Хоча було багато дівчат і жінок.
Красень стадіон мене трохи здивував, я не міг знайти свій вхід хвилин 10 і обійшов його двічі. До свого місця я потрапив за 3 хвилини до початку. І дійство почалося. Перших 15 хвилин трибуни шаленіли, стоячи співаючи фанатських пісень та вигукуючи речівки. Потім старші вболівальники охрипли й притомились і все наче заспокоїлось. Тут раптом Франк Лампард забиває перший ГОЛ! І весь стадіон зайшовся шквалом радості! Я так толком й не розібрав як і коли це трапилось (сидів на дальній трибуні). Бачив лише, як товариші вітають його.
Потім знов усі притихли й тут який дитячий тоненький голосок із задніх рядів тоненько завів "Зіга-зага" і вся трибуна вибухнула сотнею басів "Ой-Ой-Ой". Так повторювалось разів 10, а потім усі заспівали щось, що я не зрозумів. Ще не раз бувалі фани заохочували хлопчака, гукаючи "Come on, son!" і все повторювалось знову. Неймовірне враження.
Як я вже казав, матч не був складним в тому розумінні, що суперник не надто сильний. Результат ще раз це довів, але атмосфера на стадіоні була такою, як зазвичай буває на іграх Динамо у Лізі Чемпіонів. Британські вболівальники не запускають "хвиль", у них свої традиції: змагання між трибунами хто гучніше заспіває чи прокричить речівку. Ось наприклад такі: "Чел-сі анд Моурі-ньо", "Джо-зе Моурі-ньо". А коли хтось заводив "Stand up for the special One!" уся трибуна підводилась.
Другий тайм ворота суперника були прямо переді мною, тому я бачив усі три голи. Баллак (Ballack) мені не сподобався, після кожного його фінта м'яч потрапляв до суперника. Якби суперником була сильніша команда, це могло вилізти Челсі боком.
Дрогба (Drogba) теж нічого особливого не показав, крім 2 моментів. В першому таймі з 3-4 метрів до воріт вистрелив "по горобцях". Зате під кінець другого тайму забив красень гол! Дрогба грав жорстко, за що й отримав "гірчичник". Він мало чим міг допомогти команді, тому що його постійно опікали два гравці супротивника 5 та 25 номери. Перший вигравав 2-й поверх навіть не підстрибуючи, він на голову вищий за Дідьє, а 25 завбільшки з Валуєва, його і танком не об'їдеш.
Лампард (Lampard) - ось це супер гравець! Стрижень команди. Також сподобався Есьєн (Essien), який в одному епізоді втік в прямому розумінні від 2 захисників Wigan.
А героєм гри став Роббен, ветеран, який тільки нещодавно почав виходити не заміну. А до цього часу довго не потрапляв навіть у заявку на гру. Хоча в одному моменті він повів себе дуже не гарно: Дрогба був відкритий на фланзі, але Роббен вдарив сам, не сильно і прямісінько у руки воротаря.
Ось і все, матч закінчився.
Шева не грав, у нього травма. Буде шкода, якщо він залишить команду. Дуже шкода. До речі, до стадіону переді мною йшов хлопець у футболці з таким знайомим 7-им номером :)
Як то кажуть, поживемо - подивимось. Шевченко - великий гравець, усе що він міг - уже завоював. Можливо я ще зможу порадіти його голам з трибун Stamford Bridge.
Тому можна вважати, що мені повезло :)
У цей же день на Trafalgar Square проходила чергова "Русская зима" з Гариком Сукачевим та Дімою Біланом. Ми були там з друзями минулого року, але тоді ми підспівували самому Юрію Шевчуку! :) Я вирішив, що футбол все таки краще, ніж натовп колишніх співвітчизників на підпитку. Отож футбол.
Гра була з Wigan Atletic (на 17-тій стрічці з 20), не сама складна, але важлива. Blues, як їх ще називають, відділяє 6 очок від Червоних Дияволів Сера Алекса Фергюсона (Sir Alex Ferguson) - Mantchester United.
Спочатку трохи про сам клуб. ФК Челсі ще називають аристократами. Звідси й інша назва Blues - "голуба кров", а не те, про що дехто з вас подумав :) Жарт.
Так от, до клубу відношення двояке. Фанів до уваги не беремо, тому що вони обожнюю свою команду і теперішнього власника клубу - Романа 'Абрамовича. Усі інші ставляться скоріше негативно. Цьому є декілька причин: один з найтитулованіших клубів Прем'єр Ліги був нахабно куплений російським олігархом у 2003 році. Який до того ж був колись правою рукою колишнього скарбника "Сім'ї", а тепер політемігрант і також Абрамович, але Борис. Наскільки япам'ятаю, тут були навіть маніфестації протесту уболівальників проти такого кроку менеджмента. Тепер все змінилось. І хоч зараз перед кожним матчем на стадіоні не звучить "Калінка", стадіон заповнений вщерть навіть на грі з явним аутсайдером цього сезону.
Інша причина - гроші. Новий власник витратив 150 мільйонів на придбання зірок, що вдалось взнаки на якості гри та показниках. І звичайно ж новий коуч блакитних - молодий, як для менеджера (на наступному тижні йому виповниться 44), португалець - Джозе Моуріньо (Jose Mourinho). Звичайно це заздрість: вдачі нового тренера, новим фінансовим можливостям.
Короткий ліричний відступ. Є у британців така неприємна особливість, принаймні це дуже добре видно у їхній пресі. Вони зневажливо або принаймні з неприязнню ставляться до чужих грошей. Наприклад, кожен раз при згадування Андрія Шевченка ви неодмінно побачите вартість його трансферу - 30 млн. Так, в нього зараз не найкращі часи. А ось їхня супер-пупер зірка - Девід Бекхем - підписав контракт з американським клубом. І це подається як новина дня, супер досягнення, майже подвиг. Хоч той самий Бекхем вже давно забув як грати у футбол і був вигнаний не тільки з капітанів але й з англійської збірної. Крім того ця новина - була новиною N 1 декілька днів. А на цьому фоні Bank og England підняв ставку рефінансування на чергових 0.25 %. Цього очікували, але десь у середині березня, принаймні так казали експерти ще зранку, а в обід уже всі були шоковані :)
Тим, хто хоч раз у житті не відвідав стадіон, важко пояснити - що ж це таке. Це свято! Його відчуваєш ще за 100-200 метрів від стадіону, ще на пероні станції Fulham Broadway.
Припіднятий настрій просто витав у повітрі. Здебільшого на стадіон шли парами: батько й син. Хоча було багато дівчат і жінок.
Красень стадіон мене трохи здивував, я не міг знайти свій вхід хвилин 10 і обійшов його двічі. До свого місця я потрапив за 3 хвилини до початку. І дійство почалося. Перших 15 хвилин трибуни шаленіли, стоячи співаючи фанатських пісень та вигукуючи речівки. Потім старші вболівальники охрипли й притомились і все наче заспокоїлось. Тут раптом Франк Лампард забиває перший ГОЛ! І весь стадіон зайшовся шквалом радості! Я так толком й не розібрав як і коли це трапилось (сидів на дальній трибуні). Бачив лише, як товариші вітають його.
Потім знов усі притихли й тут який дитячий тоненький голосок із задніх рядів тоненько завів "Зіга-зага" і вся трибуна вибухнула сотнею басів "Ой-Ой-Ой". Так повторювалось разів 10, а потім усі заспівали щось, що я не зрозумів. Ще не раз бувалі фани заохочували хлопчака, гукаючи "Come on, son!" і все повторювалось знову. Неймовірне враження.
Як я вже казав, матч не був складним в тому розумінні, що суперник не надто сильний. Результат ще раз це довів, але атмосфера на стадіоні була такою, як зазвичай буває на іграх Динамо у Лізі Чемпіонів. Британські вболівальники не запускають "хвиль", у них свої традиції: змагання між трибунами хто гучніше заспіває чи прокричить речівку. Ось наприклад такі: "Чел-сі анд Моурі-ньо", "Джо-зе Моурі-ньо". А коли хтось заводив "Stand up for the special One!" уся трибуна підводилась.
Другий тайм ворота суперника були прямо переді мною, тому я бачив усі три голи. Баллак (Ballack) мені не сподобався, після кожного його фінта м'яч потрапляв до суперника. Якби суперником була сильніша команда, це могло вилізти Челсі боком.
Дрогба (Drogba) теж нічого особливого не показав, крім 2 моментів. В першому таймі з 3-4 метрів до воріт вистрелив "по горобцях". Зате під кінець другого тайму забив красень гол! Дрогба грав жорстко, за що й отримав "гірчичник". Він мало чим міг допомогти команді, тому що його постійно опікали два гравці супротивника 5 та 25 номери. Перший вигравав 2-й поверх навіть не підстрибуючи, він на голову вищий за Дідьє, а 25 завбільшки з Валуєва, його і танком не об'їдеш.
Лампард (Lampard) - ось це супер гравець! Стрижень команди. Також сподобався Есьєн (Essien), який в одному епізоді втік в прямому розумінні від 2 захисників Wigan.
А героєм гри став Роббен, ветеран, який тільки нещодавно почав виходити не заміну. А до цього часу довго не потрапляв навіть у заявку на гру. Хоча в одному моменті він повів себе дуже не гарно: Дрогба був відкритий на фланзі, але Роббен вдарив сам, не сильно і прямісінько у руки воротаря.
Ось і все, матч закінчився.
Шева не грав, у нього травма. Буде шкода, якщо він залишить команду. Дуже шкода. До речі, до стадіону переді мною йшов хлопець у футболці з таким знайомим 7-им номером :)
Як то кажуть, поживемо - подивимось. Шевченко - великий гравець, усе що він міг - уже завоював. Можливо я ще зможу порадіти його голам з трибун Stamford Bridge.
Comments