Зараз літо (тут воно таке ж спекотне як і в Києві) - гарна пора щоб по подорожувати. Я виріши кожні вихідні подорожувати куди-небудь. Відомих та привабливих місць тут хоч відбавляй. Я знайшов досить непоганий сайт про цікаві місця в Англії і вирішив почати з південного сходу.
Практично у кожний куточок можна без перешкод добратись залізницею або ж автобусами за годину-півтори, хіба що крім Southampton та Winchester. У деяких містах я вже був: якось ми побували в Oxford та проїздили через Brighton, коли їхали на море :)
Обидва ці міста знаходяться на однаковій відстані від London’у – година потягом або автобусом. Я обрав Brighton. У суботу вранці перевірив розклад потягів з London Victoria до Brighton (потяги йдуть кожні півгодини) і десь годин о 10-тій вирушив до станції Alperton (Piccadilly Line) так як Central Line знову не працювала.
Вже через 30 хвилин я був на Victiria Station. Як виявилось бажання подорожувати виникло не тільки у мене одного, тому довелось вистояти чергу до квиткового автомата, чи як він там називається.
Так як я не встиг на потяг, який планував, у мене залишилось хвилин 20 щоб сходити “у своїх справах” та нашвидкоруч придбати пляшку води. Цікавий момент, поки не забув. Туалети на вокзали платні – 20 пенсів, але того дня вони не працювали, тому прохід був вільний. А на кожному турнікеті висіло вибачення за тимчасові незручності! :)
Декілька слів про потяги. Вагони комфортабельні, все зроблено зручно красиво але надійно. Щось зламати, викрутити, розтрощити – важко. У вагоні працював кондиціонер. Їхати було 51 хвилину. Враховуючи, що відстань близько 50 миль і те, що потяг робить всього 2 проміжні зупинки ще в межах Grater London, то середня швидкість була десь 60 миль/год або близько 100 км/год. У вагоні швидкість не відчувається взагалі, лише коли пролітає зустрічний потяг, чути глухий поштовх повітряного потоку.
Вагон був забитий, дехто читав газети, слухав музику. Я, наприклад, намагався дивитись кіно на лептопі. Але лише намагався, тому що гамір стояв неможливий. Це у британців напевно в крові. Якщо їх збирається двоє і більше, то спілкування перетворюється на перекрикування один одного.
Приїхали. Нарешті! :)
Вузенькі вулички вікторіанської Англії. Взагалі до королеви Вікторії тут дуже особливе відношення, це відчувається майже скрізь. Але про це окремо згодом.
Так от, звичайні вулички приморського міста. Таксі не схоже на лондонське - білі з салатовими плямами і переважна більшість – Skoda Octavia.
Про архітектуру та краєвиди розповідати – марна роботи. Їх потрібно бачити! Все місто розтягнулось вздовж узбережжя на багато кілометрів. Я пройшов його майже повністю із заходу на схід і витратив на це близько 3 годин. На набережній знаходяться колишні і теперішні маєтки, готелі та різні розважальні заклади.
Люду було повно-повнісінько. На пляжі були всілякі розваги починаючи з каруселей та закінчуючи реп-караоке, яке було чути за декілька миль.
Також я став свідком пообідньої розваги чорної громади. Спочатку я здивувався, коли зустрів гурт афробританців похилого віку і до того ж непростого походження: чоловіки у смокінгах а дами у всяких дорогих нарядах та чепурних капелюшках. Потім ще і ще. А потім побачив групу у 100-200 чоловік, яких розважали два ... ум, скажімо артиста. Спочатку мені здалося, що це конкуруюче реп-караоке, але репертуар та й публіка була зовсім інші. Чесно, перший раз побачив стільке гарно одягнених людей у цій країні і треба ж щоб це були афробританці :)
Розгадка знаходилась на іншому боці дороги. У цій будівлі, яка чимось нагадує райцентрівський універмаг часів застою, знаходиться церква. Тобто дійство на пляжі було продовженням церковної служби, мабуть.
Нагадаю, що це була субота. Наврядчи вони теж сповідують іудаїзм, хоча було б прикольно – равін афробританець :)
Brighton є одним з найпопулярніших серед туристів південних міст Англії. Тут є палац кроля George IV - Pavilion,
відомий торговий та розважальний центр - Brighton Pier.
Також місто відоме тим, що тут друга у Британії гей-комуна. Цікаво де перша, у Лондоні? :) Я нічого не маю проти, але у Brighton меншина явно “у більшості”.
На східній околиці міста знаходиться великий розважальний та торговий центр, який за сумісництвом є великою та відомою стоянкою яхт та катерів - Brighton Marina. У мене вже не вистачило ні часу ні сил обійти його чи її повністю, тому я обмежився лише прогулянкою до маяка та панорамними видами.
Далі на схід знаходяться сім відомих скель – Seven Sisters. За останньою з них ми уже побували.
Від центра дістатись сюди можна пішки, на автобусі або на Volks Electric Railway.
Тут якраз проходила виставка найбільших фігур з піску.
Ще тут є дитячі поля для гольфу, та як мінімум 2 Big Ben'и.
А також такі прикольні дорожні знаки, на який інформація оновлюється в реальному часі.
На зворотному шляху у вагоні було ще більше людей. На цей раз у вагоні їхали французькі підлітки, мабуть з якихось мовних курсів. Загалом атмосфера була дружня і настрій піднесений.
Вже через 2 години я був удома. І тут мені повезло, мене покликали у гості Юра та Лена й нагодували справжнім українським борщем Юриного приготування. Потім у нас ще була запланована культурна програма – перегляд художнього телефільму кіностудії ГайРічіФільм – “Snatch” або “Великий Куш”. На фільм мене не вистачило, так як дуже хотілось спати. Врешті-решт фільм я подивився, але пізніше. Про це згодом.
А у неділю Стас зібрав усіх в парку на Ілінгу (Ealing). Грали в бадмінтон, запускали аеродинамічне кільце аж поки я його не зажбурнув на каштан. Потім ми ще годину розважались, збиваючи його то м'ячем, то пляшками з водою. Гарно відпочили. Руки боліли ще у вівторок :)
P.S.
Усі фото тут
Практично у кожний куточок можна без перешкод добратись залізницею або ж автобусами за годину-півтори, хіба що крім Southampton та Winchester. У деяких містах я вже був: якось ми побували в Oxford та проїздили через Brighton, коли їхали на море :)
Обидва ці міста знаходяться на однаковій відстані від London’у – година потягом або автобусом. Я обрав Brighton. У суботу вранці перевірив розклад потягів з London Victoria до Brighton (потяги йдуть кожні півгодини) і десь годин о 10-тій вирушив до станції Alperton (Piccadilly Line) так як Central Line знову не працювала.
Вже через 30 хвилин я був на Victiria Station. Як виявилось бажання подорожувати виникло не тільки у мене одного, тому довелось вистояти чергу до квиткового автомата, чи як він там називається.
Так як я не встиг на потяг, який планував, у мене залишилось хвилин 20 щоб сходити “у своїх справах” та нашвидкоруч придбати пляшку води. Цікавий момент, поки не забув. Туалети на вокзали платні – 20 пенсів, але того дня вони не працювали, тому прохід був вільний. А на кожному турнікеті висіло вибачення за тимчасові незручності! :)
Декілька слів про потяги. Вагони комфортабельні, все зроблено зручно красиво але надійно. Щось зламати, викрутити, розтрощити – важко. У вагоні працював кондиціонер. Їхати було 51 хвилину. Враховуючи, що відстань близько 50 миль і те, що потяг робить всього 2 проміжні зупинки ще в межах Grater London, то середня швидкість була десь 60 миль/год або близько 100 км/год. У вагоні швидкість не відчувається взагалі, лише коли пролітає зустрічний потяг, чути глухий поштовх повітряного потоку.
Вагон був забитий, дехто читав газети, слухав музику. Я, наприклад, намагався дивитись кіно на лептопі. Але лише намагався, тому що гамір стояв неможливий. Це у британців напевно в крові. Якщо їх збирається двоє і більше, то спілкування перетворюється на перекрикування один одного.
Приїхали. Нарешті! :)
Вузенькі вулички вікторіанської Англії. Взагалі до королеви Вікторії тут дуже особливе відношення, це відчувається майже скрізь. Але про це окремо згодом.
Так от, звичайні вулички приморського міста. Таксі не схоже на лондонське - білі з салатовими плямами і переважна більшість – Skoda Octavia.
Про архітектуру та краєвиди розповідати – марна роботи. Їх потрібно бачити! Все місто розтягнулось вздовж узбережжя на багато кілометрів. Я пройшов його майже повністю із заходу на схід і витратив на це близько 3 годин. На набережній знаходяться колишні і теперішні маєтки, готелі та різні розважальні заклади.
Люду було повно-повнісінько. На пляжі були всілякі розваги починаючи з каруселей та закінчуючи реп-караоке, яке було чути за декілька миль.
Також я став свідком пообідньої розваги чорної громади. Спочатку я здивувався, коли зустрів гурт афробританців похилого віку і до того ж непростого походження: чоловіки у смокінгах а дами у всяких дорогих нарядах та чепурних капелюшках. Потім ще і ще. А потім побачив групу у 100-200 чоловік, яких розважали два ... ум, скажімо артиста. Спочатку мені здалося, що це конкуруюче реп-караоке, але репертуар та й публіка була зовсім інші. Чесно, перший раз побачив стільке гарно одягнених людей у цій країні і треба ж щоб це були афробританці :)
Розгадка знаходилась на іншому боці дороги. У цій будівлі, яка чимось нагадує райцентрівський універмаг часів застою, знаходиться церква. Тобто дійство на пляжі було продовженням церковної служби, мабуть.
Нагадаю, що це була субота. Наврядчи вони теж сповідують іудаїзм, хоча було б прикольно – равін афробританець :)
Brighton є одним з найпопулярніших серед туристів південних міст Англії. Тут є палац кроля George IV - Pavilion,
відомий торговий та розважальний центр - Brighton Pier.
Також місто відоме тим, що тут друга у Британії гей-комуна. Цікаво де перша, у Лондоні? :) Я нічого не маю проти, але у Brighton меншина явно “у більшості”.
На східній околиці міста знаходиться великий розважальний та торговий центр, який за сумісництвом є великою та відомою стоянкою яхт та катерів - Brighton Marina. У мене вже не вистачило ні часу ні сил обійти його чи її повністю, тому я обмежився лише прогулянкою до маяка та панорамними видами.
Далі на схід знаходяться сім відомих скель – Seven Sisters. За останньою з них ми уже побували.
Від центра дістатись сюди можна пішки, на автобусі або на Volks Electric Railway.
Тут якраз проходила виставка найбільших фігур з піску.
Ще тут є дитячі поля для гольфу, та як мінімум 2 Big Ben'и.
А також такі прикольні дорожні знаки, на який інформація оновлюється в реальному часі.
На зворотному шляху у вагоні було ще більше людей. На цей раз у вагоні їхали французькі підлітки, мабуть з якихось мовних курсів. Загалом атмосфера була дружня і настрій піднесений.
Вже через 2 години я був удома. І тут мені повезло, мене покликали у гості Юра та Лена й нагодували справжнім українським борщем Юриного приготування. Потім у нас ще була запланована культурна програма – перегляд художнього телефільму кіностудії ГайРічіФільм – “Snatch” або “Великий Куш”. На фільм мене не вистачило, так як дуже хотілось спати. Врешті-решт фільм я подивився, але пізніше. Про це згодом.
А у неділю Стас зібрав усіх в парку на Ілінгу (Ealing). Грали в бадмінтон, запускали аеродинамічне кільце аж поки я його не зажбурнув на каштан. Потім ми ще годину розважались, збиваючи його то м'ячем, то пляшками з водою. Гарно відпочили. Руки боліли ще у вівторок :)
P.S.
Усі фото тут
Comments